Сьогодні — 4-та річниця повномасштабного вторгнення, яке назавжди змінило Україну і кожного з нас. Чотири роки тому наше життя розділилося на «до» і «після». Ми прокинулися в іншій реальності — реальності сирен, тривог, втрат… але й реальності великої сили, єдності та віри.
Для Олешків цей день — особливо болючий. Наше рідне місто пережило окупацію, страх, розлуку, вимушені переїзди. Олешківські родини були розкидані по різних куточках України та світу. Але попри все — ми вистояли. Ми зберегли головне: любов до рідної землі, пам’ять про свій дім і надію на повернення.
Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя за свободу України. Перед нашими Захисниками і Захисницями — воїнами, волонтерами, медиками, рятувальниками. Перед мирними жителями, чиї життя обірвала війна. Кожна втрата — це рана, що не гоїться. Кожне ім’я — це біль і гордість водночас.
Чотири роки тому світ побачив справжню Україну — сильну, гідну, незламну. І ми, олешківці, є частиною цієї історії спротиву. Навіть у найтемніші часи ми підтримували одне одного, допомагали, ділилися останнім, вірили.
Війна навчила нас цінувати прості речі: обійми близьких, тишу без вибухів, можливість побачити рідну вулицю. Вона навчила нас бути єдиними. І саме в цій єдності — наша сила.
Сьогодні ми не просто згадуємо. Ми обіцяємо. Обіцяємо пам’ятати. Обіцяємо боротися. Обіцяємо відбудувати. Обіцяємо повернутися додому.
Олешки були, є і будуть українськими.
Світла пам’ять загиблим.
Честь і вдячність Захисникам.
Слава Україні.