Перша психологічна допомога. Алгоритм дій

1. Дізнайтеся, як дитина бачить події та як реагує на них

Ставте дитині відкриті запитання та дізнайтеся, що саме дитина вже знає. Дайте зрозуміти, що дитина може поговорити з вами тоді, коли захоче. Допомогти почати розмову можуть малювання, ваші розповіді й інші види спільної діяльності.

2. Будьте відкриті і говоріть з дитиною зрозумілими для неї словами

Діліться власним баченням ситуації, при цьому намагайтеся бути емоційно стриманими. Якщо ви не можете відповісти на запитання дитини, не намагайтеся вигадати правильну відповідь. Не знати відповіді на всі запитання – нормально. Спробуйте зрозуміти, чому дитина запитує про це, що саме для неї важливо, та з огляду на це побудуйте розмову.

3. Говоріть про емоції

Якщо ваша дитина переживає чи відчуває злість через те, що відбувається навколо, слова «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не заспокоять дитину. Скажіть: «Я бачу, що ти переживаєш через те, які обставини склались у країні, я теж хвилююсь». Дитина буде розуміти, що вона не залишилась один на один  зі своїми переживаннями. У якості підтримки не варто давати обіцянок, які не залежать від вас: «все буде добре», «нічого не станеться», натомість скажіть: «що би не сталось, головне – ми одне в одного є». Якщо діти грають чи малюють «війну» – не забороняйте їм. Саме так вони допомагають собі впоратися зі своїми емоціями.

4. Поділіться з дитиною планом на випадок надзвичайних подій

Допомагає стишити хвилювання наявність плану дій у разі погіршення ситуації у країні. Спочатку план маєте скласти ви, дорослі, нехай він буде максимально простим та зрозумілим. Розкажіть про нього дитині. Обговоріть, де ви можете зустрітися, якщо не працюватиме мобільний зв’язок; до кого з дорослих можна звертатися за допомогою, якщо дитина опинилася у людному місці без вас; які речі краще взяти з собою, а які необхідно буде залишити у разі евакуації тощо.

5. Залучайте дитину до позитивної діяльності

У часи невизначеності дитина особливо потребує емоційного контакту із значимими  дорослими. Це може бути читання разом, гра або фізична активність. Така діяльність допомагає дитині залишатися емоційно пов’язаною з людьми, які є важливими для неї. Окрім того, дотримуйтеся регулярних процедур і розкладу життя родини, наскільки це можливо, особливо перед сном.

6. Дбайте про себе

Ви краще допоможете дитині, якщо піклуватиметеся про себе. Дитина бачить, як ви реагуєте на новини та копіює вас. Тому для дитини важливо розуміти, що ви зберігаєте спокій. Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе, поспілкуйтеся про те, що вас непокоїть, з іншими членами родини, з вашими друзями та людьми у вашому оточенні, яким ви довіряєте.

7. Обережно закінчуйте розмови

Дитині важливо знати, що вона не залишиться на самоті. Коли ви завершуєте розмову про важливі речі, оцініть рівень тривожності дитини: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте, чи використовує вона звичайний тон голосу, і дивіться, як вона дихає. Нагадайте дитині, що ви піклуєтеся про неї, слухаєте її і що вона може у будь-який час поговорити з вами на будь-які теми, які її хвилюють.

Відеоролик з 1+1 запуститься після завантаження презентації на комп`ютер

Завантажити презентацію : https://docs.google.com/presentation/d/1lvIr-SLcRvsI7_7cY1TU8HG5PXAekbYV/edit?usp=sharing&ouid=100791210252027247528&rtpof=true&sd=true

Булінг – далеко не нова проблема як для всього світу, так і для України зокрема. За одним цим словом стоять тисячі психологічних проблем у дітей. Відомо, що в Україні приблизно кожна четверта дитина стикається з цькуванням в школах, і майже половина з них нічого і нікому не розповідає, залишаючись зі своїми проблемами один на один.

Як зрозуміти, що дитина стала жертвою або провокатором булінгу? Що повинні робити батьки в такій ситуації? Як потрібно виховувати дітей, щоб не допускати таких ситуацій? На ці та інші запитання відповідає практикуюча психологиня Олена Строганова.

 «Булінг (цькування) – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого». Закон України №8584 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу»

– Будь-яка людина! Абсолютно будь-яка… Кожен/на з нас має свої больові точки. Методом цькування агресор обов’язково знайде те, що зачепить саме Вас: національність, незвичайна зовнішність, бідність/багатство, особливості здоров’я … все, що завгодно.
Тому популярна і «улюблена» (але не правильна) порада, яку дають жертві цькування це: «Тобі треба зрозуміти, що в тобі не так, чим ти викликаєш таке до себе ставлення і змінитися». Часто, дуже часто людині, що зазнала цькування, намагаються пояснити, що саме вона є причиною того, що до неї погано ставляться, що в цьому є якась справедливість. Варто сказати, що і у самої жертви може бути бажання пояснити таке до себе ставлення якоюсь своєю вадою. Тому, що це дає хоч невелику, але ілюзію контролю над ситуацією.
Щодо дітей, швидше за все піддадуться булінгу ті, які не отримують у своїй родині підтримку. Вони більш незахищені і навряд чи підуть скаржитися батькам, тим самим «розв’язуючи руки» агресорам. Будь-яка інакшість, беззахисність, безумовно, швидше приверне до себе увагу, викликаючи бажання «придавити».

– Як зрозуміти батькам, що їхня дитина стала жертвою агресивного цькування?

– Зверніть увагу на зміну настрою та поведінки дитини. Поговоріть з дитиною, постарайтеся делікатно з’ясувати, чим вона засмучена.

– Як зупинити булінг дитини?

– Якщо хтось з батьків вважає, що дитина піддається цькуванню, тоді рекомендується негайно прийти в школу до класного керівника/ці і повідомити йому, що Вашу дитину цькують. Саме з цими словами. Щоправда, далеко не всі педагоги захочуть розвивати цю тему і спробують пояснити Вам, що Ваш син або Ваша дочка просто не користується популярністю у однокласників. Тут важливо самим батькам чітко розуміти різницю в тому, що далеко не кожна дитина повинна прагнути бути «Зіркою», але безпека в класі необхідна будь-якому, і чітко доносити цю думку до педагога.

Дуже часто швидка реакція і поява батьків перед задираннями здатні зупинити ситуацію булінгу, тому що вона трапляться там, де є дорослий, який дозволяє такій ситуації відбуватись.  Якщо педагог почує батьків і чітко дасть зрозуміти класу, що подібне явище неприпустиме, тоді будь-які прояви цькування погасяться досить швидко.
Якщо переговори з педагогом не принесли бажаних результатів, варто згадати, що в школі існують завучі, директор. Порада в цьому випадку досить непсихологічна – діяти максимально бюрократично. Ваша мета, як мати чи батька – захистити дитину. У запущеному випадку є сенс перевести дитину в іншу школу, клас або на домашнє навчання.
Крім вищесказаного варто вчити дітей антіманіпулятивній поведінці, щоб в подальшому вона відчувала себе впевненіше.

– Як розпізнати, що дитина стала ініціатором цькування?

– Найчастіше суб’єктами булінгу стають діти, котрі піддаються насильству в сім’ї, а також ті, що пережили психотравмуючі моменти в минулому (наприклад, самі є колишніми жертвами цькування). Такі діти, швидше за все, постараються відігратися на своїх однокласниках. Але трапляється, що буллер володіє високою самооцінкою в сукупності зі зниженою емпатією. І він цілком усвідомлює свої дії. Такій дитині необхідні жорсткі кордони і зрозуміла перспектива невідворотності наслідків її дій.

– Що робити в такому випадку?

– Якщо мати чи батько дізнається, що його дитина є агресором, тоді є сенс з’ясувати причини її поведінки. І вже в залежності від цього – або відправити її, наприклад, в спортивну секцію, де вона могла би виявляти свої лідерські якості без шкоди для психологічного/фізичного здоров’я інших, або приготуватися до сімейної терапії, а також пояснити ступінь юридичної відповідальності за свою поведінку. Часто потрібно і те, і інше.

– Кому в випадку булінгу потрібна допомога – тому, хто здійснює цькування, тому, кого цькують чи спостерігачам? І чому?

– Булінг – це хвороба конкретної групи. Психологічну травму отримують всі: агресори, жертви, безмовні свідки. У психології є навіть термін «травма спостерігача». Багато дітей не можуть самостійно впоратися з досвідом спостереження за триваючим насильством над їхніми однокласниками. Їм може знадобитися допомога фахівця. Втім, як і всім іншим.
Варто відзначити, що далеко не в кожному класі процвітає цькування. Там, де є дружний колектив, де є педагог (завуч і/або директор школи), непримиренний з цим явищем, а також налагоджений діалог з батьками, цькування або немає взагалі, або воно швидко присікається.

– Як батькам не допустити, щоб їх дитина стала жертвою/ініціатором булінгу? Чи існують відповідні правила виховання?

– Є фундаментальний єврейський закон, Заповідь: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Ваікра 19:18), що підрозділяється ще на кілька заповідей, одна з яких: «Люби Гера,  бо прибульцем ти був в чужій землі» (Дварим (Второзаконня) 10:19), а також: «і прибульця не ображай і не гноби його» (Шмот (Імена) 22,20.). Пояснюється нашими мудрецями (Раші), що мова йде про словесну образу (приниження і цькування) і обмеження людини в її правах, тобто загрозу майну або життю. І такого ставлення допускати ні в якому разі не можна. Людина, наділена владою і силою, не має права обмежувати тих, на кого ця влада і сила поширюються. Про це потрібно багато розмовляти з усіма дітьми класу, в якому існує цькування.

– Чи можна захистити дитину від кібербулінгу?

– У наш час набирає обертів кібербулінг. Це цькування в інтернет просторі, зокрема, в соцмережах. Кібербуллерів привертає ілюзія вседозволеності і безкарності. Швидкість поширення інформації колосальна. Завдана шкода може виявитися більшою, ніж навіть найжорсткіше шкільне цькування.

– Головна порада для батьків – як допомогти дитині уникнути цькування?

– Булінг – це важке випробування. Найкраще, що може зробити мати та батько для своєї дитини у цій ситуації – це дати їй зрозуміти, що з будь-якою проблемою вона може звернутися до них, отримавши необхідну підтримку і захист. Найгірше – це сказати: «Розбирайся сам/а!». Дитина одна у цій битві не впорається …

На завершення, декілька корисних посилань, за якими Ви зможете ще більше дізнатися про булінг, як його розпізнати та попередити. Адже інформація – наша основна зброя у боротьбі із булінгом:

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)

Уляна Супрун: Булінг – поради батькам

Домашнє насильство та булінг у школі: Що змінилося в Україні за рік (інтерв’ю з Уляною Смачило)

Що таке “булінг” та чому про нього треба знати всім батькам: пояснюють у центрі соціальних служб

Сайт ЮНІСЕФ (ООН), присвячений поясненню питань пов’язаних з булінгом, із порадами психологів та контактами для отримання допомоги у випадку булінгу

Безкоштовний онлайн-курс для освітян на платформі Prometheus “Протидія та попередження булінгу (цькуванню) в закладах освіти”

В МЕЖАХ ПРОЕКТУ МІН’ЮСТУ «Я МАЮ ПРАВО!» РОЗПОЧАТО ІНФОРМАЦІЙНУ КАМПАНІЮ #СТОПБУЛІНГ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЇХ БАТЬКІВ

Міністерство юстиції в межах проекту «Я МАЮ ПРАВО!» за підтримки МФ «Відродження» та за сприяння Національної поліції України розпочинає інформаційну кампанію #СтопБулінг, орієнтовану на дітей та їх батьків.

Булінг  – це агресивна і вкрай неприємна свідома поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої дитини, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском та є гострою проблемою сучасності.

За даними дослідження UNICEF Україна за 2017 рік, 67% дітей стикалися з булінгом (були жертвою або свідком), а 40% постраждалих від цькування взагалі ні з ким не ділилися проблемою і не зверталися за допомогою. 25% – говорили про це не з дорослими (з другом чи братом/сестрою). З тих, хто мовчать – 40% соромляться про це говорити, а 22% вважають, що це нормальне явище.

За даними доповіді ВООЗ в 2016 році, Україна займає 9 місце серед 42 досліджуваних країн по відсотку жертв булінгу серед 15-ти річних (9% дівчат та 11% хлопців).

Найбільш розповсюдженим є психологічний і фізичний булінг. Проте, як наслідок поширення ролі комунікаційних технологій: телефонного зв’язку, Інтернету та соціальних мереж, з’являється новий вид цькування – кібер булінг. Це не просто пустощі або грубість, це особлива форма взаємин між дітьми, що за відсутності реагування може перерости в насильство.

Тому надзвичайно важливим є небайдужість батьків до своєї дитини і постійне відстежування ситуації – настрою і стану дитини. Крім того, не варто забувати про тісний контакт з класним керівником, налагодження комунікації з іншими батьками в класі.

Пам’ятайте, якщо помітили, що:

• у дитини немає друзів;
• дитина боїться іти до школи;
• має низьку самооцінку;
• у дитини з’являються зіпсовані речі;
• дитина сама наносить собі ушкодження;
• сумна після спілкування у соціальних мережах та ін.

– поговоріть із дитиною, вислухайте та допоможіть вирішити проблемну ситуацію.

В рамках кампанії #CтопБулінг розроблено інформаційні матеріали, з яких можна дізнатися, які види булінгу існують та як діяти в ситуації, якщо ви стали свідком булінгу. В них також міститься інформація для батьків, чиї діти стали жертвами цькування або ж самі вчиняють насилля щодо інших дітей.

Виховання молодого покоління – це невід’ємна складова правопросвітництва. І дуже важливо, щоб діти усвідомлювали своє право бути захищеними і знали, як діяти у разі посягання на їхню честь та свободу.

НАВЧАТИ ТОЛЕРАНТНОСТІ — ПОЧИНАЙТЕ В СІМ’Ї

На розвиток особистості дитини, її духовності й душевності негативно впливають прояви недоброзичливості, недружелюбності, озлобленості й агресивності, настрої взаємної нетерпимості, культурного егоїзму. На противагу зазначеним негативним проявам потрібно виховувати (і в дітях, і в дорослих) толерантність – здатність без агресії сприймати думки, поведінку, спосіб життя іншої людини, що відрізняються від власних. Батькам потрібно з уважністю поставитися до виховання дитячої толерантності як інтегративної якості і знати шляхи її формування.
Толерантність – ставлення до інших людей як цінності, що виражається у визнанні, розумінні та прийнятті представників інших культур; це терпимість до чужих думок, вірувань і поведінки. Толерантність особистості є суттєвим фактором соціалізації дитини і значною мірою визначає успішність її подальшого життєвого шляху.
Толерантність батьків у свою чергу передбачає повагу до самобутнього внутрішнього світу дитини, віру в перемогу добрих починань у міжособистісних відносинах, відмову від методів грубого примусу й будь-яких форм авторитаризму. Толерантність – не окрема якість, а сумарна характеристика взаємопов’язаних властивостей особистості. Аби виховати толерантну особистість, винятково важливим є підтримувати толерантні стосунки між членами родини, адже діти – дзеркало відносин і характерів батьків і найближчого оточення. Толерантним буде ставлення до дитини, якщо батьки не ображають її, вислуховують думку дитини й рахуються з нею, вміють прощати образи і самі просять вибачення (найскладніший момент, але в той же час і найважливіший, оскільки у дітей загострене почуття справедливості), уміють без сварок і конфліктів домовлятися з дитиною, утверджують гідність дитини (не ігнорують її, не проявляють неповагу до її захоплень тощо), не змушують дитину за допомогою сили робити те, що їй не хочеться.
Винятково важливим природним чинником у вихованні толерантності є батьківська любов – як джерело і гарантія благополуччя дитини. Батьки мають поводитися так, аби дитина була впевненою в тому, що її люблять, про неї піклуються. Постійний психологічний контакт з дитиною необхідний у вихованні в будь-якому віці. Основою для збереження контакту виступає щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, занепокоєння її проблемами. Формула істинної батьківської любові – це прийняття, а її сутнісне наповнення є любов – «люблю тому, що ти є, люблю такого, яким ти є».
У сім’ї, в родині дитина отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чого ми, батьки, вчимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, і дитина була впевненою: у дорослих слово не розходиться з ділом. Якщо дитина бачить, що мама і тато, які щодня твердять, що брехати погано, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.
Проявляючи щирий інтерес до поглядів, захоплень своїх дітей, їхніх дій і вчинків, з повагою ставлячись до позицій і цінностей інших членів сім’ї, ви тим самим навчите їх цікавитися й поважати інших людей. Відмовившись від переконання, що тільки ви знаєте істину, а помилки роблять виключно діти, ви станете на шлях діалогу і спільного аналізу всіх дій і вчинків своїх дітей. Висловлюйте своє ставлення до негативних проявів оточуючої дійсності й обов’язково пояснюйте дітям, що відбувається, і ви навчите їх самостійному мисленню. Демонструйте модель неагресивної поведінки через повагу і визнання себе та інших людей, їх культури, звичаїв, традицій, віросповідань. Вступаючи до міжнаціональної та міжрелігійної взаємодії, ви закладатимете у своїх дітей таку саму здатність.
Батьки зможуть сформувати в дітей систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття як згода, компроміс, взаємне прийняття і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання, якщо самі сповідуватимуть цю ціннісну систему. Стиль виховання, що переважає в сім’ї, визначає, якою виросте майбутня людина. Отже, головними методами виховання в родині мають стати приклад, спільні з батьками заняття, бесіди, уболівання один за одного у різних справах, допомога у вирішенні проблем, залучення в різних видах сімейної та суспільно-корисної діяльності.
У старшому шкільному віці сімейне виховання в дусі толерантності сприяє формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення навколишньої дійсності й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях. Загалом це сприятиме розбудові суверенності нашої молодої держави, захисту національних інтересів з одночасною повагою і визнанням цінності інших культур, релігій, поглядів і позицій.

У ПРИГОДІ БАТЬКАМ СТАНУТЬ ТАКІ ПОРАДИ
1. Будьте чесні й відкриті, з повагою ставтеся до інших, виявляйте співпереживання й співчуття. Демонструйте це діями. Ніколи не давайте негативних характеристик навіть собі, не кажучи вже про інших.
2. Підтримуйте й заохочуйте впевненість дитини в собі, у її вчинках. Людина з розвиненим почуттям власної гідності, з адекватно високою самооцінкою не потребує самоствердження за рахунок інших.
3. Розповідайте своїй дитині про традиції інших народів, свята, характерні для інших країн, важливі міжнародні дати. Шануйте традиції свого народу, але не втрачайте можливості ознайомити дитину з іншими культурами, цінностями, звичаями.
4. Намагайтеся забезпечити вашій дитині досвід спілкування з різними групами людей. Літній відпочинок, подорожі в інші країни є корисними для кожного, а дитині старшого шкільного віку можна запропонувати участь в благодійних програмах і грантах.
5. Подорожуйте з дитиною і допомагайте їй відкривати для себе багатогранний світ. Звичайно, не кожна сім’я може дозволити собі відвідати Європу, азіатські країни, Африку, але відвідування історичних куточків рідної України є доступним майже кожній родині.
6. Говоріть про відмінності між людьми з повагою. Відзначайте позитивні моменти того факту, що всі люди різні. Дітям молодшого віку потрібно пояснити, що на Землі існують інші раси й національності – з іншим кольором шкіри, волосся, розрізом очей, звичаями й особливостями побуту, мислення тощо.
7. Завжди давайте відповіді на запитання дітей, навіть якщо це буде не найкращий варіант. Розмови на «незручні» теми важливі для виховання дитини. Відповіді на кшталт «ти ще маленький» абсолютно недоречні – завданням батьків є дати відповідь у формі, доступній віку дитини. Якщо ви не готові відповісти одразу – попросіть час на роздуми і поверніться до розмови якомога швидше.
І головне, пам’ятайте: особистісні риси толерантної людини – це не вроджені, а набуті соціальні якості, що формуються з раннього дитинства у процесі взаємодії з сімейним (родинним) оточенням.

Ви хочете зробити свою дитину щасливою, але в той же час освіченою і вихованою, тоді ознайомтесь із корисними порадами та рекомендаціями.

♦ Любіть свою дитину такою, якою вона є!

♦ Поважайте свою дитину. Пам’ятайте, що ми поважаємо тих, хто проявляє до нас повагу.

♦ Не дивіться на малюка зверху вниз, сядьте навпочіпки, коли говорите з ним, – так вам буде легше зрозуміти один одного.

♦ Як можна частіше обіймайте свою дитину (не менш десяти разів на день), пестіть її, гладьте по голові. Але робіть це тоді, коли вона готова прийняти вашу ласку.

♦ Коли ваша маленька дитина пропонує вам допомогу, або хоче зробити щось сама, давайте їй таку можливість, навіть якщо ви впевнені, що вона поки не може впоратися з таким складним завданням, хваліть її за кожну малість, яку вона змогла зробити .

♦ Хваліть малюка, коли у нього щось добре виходить, помічайте навіть дрібниці, в яких він успішний, адже «добре слово і кішці приємно», а заради похвали дитина буде готова намагатися зробити ще більше, ще краще.

♦ Частіше хваліть свою дитину за кожну малість, пояснюючи, за що ви її хвалите. Давайте їй приємні визначення, що закріплюють хорошу поведінку: «старанний хлопчик», «акуратна дівчинка», «наполеглива людина» і т.д.

♦ Не сваріть свою дитину за те, що вона зробила щось не так. Знайдіть в її діях позитивний намір, похваліть за те, що вона зробила добре, а потім скажіть, що можна було б покращити.

♦ Привчайте дитину до порядку з півтора до шести років. Потім це зробити набагато важче.

♦ Якщо дитина попросила у вас допомоги, підтримайте її, допоможіть їй побачити, що вона може зробити сама, а в чому їй дійсно потрібна ваша допомога, і допоможіть в цьому.

♦ Вірте у свою дитину. Знайте, ваша віра в її сили допомагає їй бути успішною.

♦ Не порівнюйте своїх дітей. Нехай вони будуть різними. Якщо їм не доведеться вас ділити між собою, вони завжди будуть любити і підтримувати один одного.

♦ Пам’ятайте, коли у вас з’являється молодша дитина, старша все ще залишається дитиною, якій потрібна ласка, турбота, увага, можливість відчути себе маленькою.

♦ Поважайте територію кожного зі своїх дітей. Вони в рівній мірі мають право на недоторканність до своїх речей, незалежно від віку.

♦ Коли просите дитину перестати робити щось, говоріть їй, що ви хочете, щоб вона робила замість цього. Ви здивуєтеся тому, яка у вас тямуща і слухняна дитина.

♦ Не намагайтеся змушувати дитину читати, якщо ви самі цього ніколи при ній не робите, і прибирати свої речі, якщо ваш одяг розкиданий по всій квартирі.

♦ Навчіть своїх дітей приймати самостійні рішення, робити вибір, брати на себе відповідальність.

♦ Радьтеся з дитиною з питань, що стосуються вашої сім’ї: що приготувати на обід, як краще провести вихідні, які меблі купити в кімнату і т.д.

♦ Якщо ваша дитина на вас образилась, попросіть у неї пробачення і скажіть про те, як сильно ви її любите. Батьки, здатні вибачитися перед дитиною, викликають у неї повагу, і стосунки стають ближчими і щирими.

♦ Будьте делікатні і дбайливі зі своїми дітьми. Пам’ятайте, що батьківські приписи – найпотужніші установки, які отримує людина і які можуть допомагати їй в житті або, навпаки гальмувати її успішність і створювати серйозні проблеми.

♦ Говоріть дитині про те, що ви її любите.

Попередження насиллю в сім’ї

Що таке домашнє насильство

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров’ю  (ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» від11.11.2001 №2789-I)

Домашнє насильство означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав    правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні. (ст.3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами)

Види насильства

Фізичне насильство:

• Побої, стусани, штовхання
• Перешкоджання вільному пересуванню
• Примус до вживання алкоголю чи наркотичних речовин
• Створення ситуацій, що несуть ризик чи загрозу життю та здоров`ю
• Погрожування зброєю чи іншими речами, що можуть завдати фізичної шкоди
• Позбавлення допомоги під час хвороби чи вагітності
• Перевезення до іншого місця в межах країни чи за кордон шляхом обману або примусу

Психологічне насильство:

• Погрози вбити чи скалічити (в тому числі дітей)
• Словесні образи та приниження жестами й мімікою
• Погрози відібрати дітей
• Шантаж та маніпуляції, введення в оману для власної вигоди
• Булінг (цькування, переслідування, залякування)
• Постійний та цілковитий контроль
• Зневага як до особистості
• Постійна критика та насмішки
• Безпідставні звинувачення та формування почуття провини
• Обмеження у контактах із близькими та друзями, у виборі кола спілкування
• Нехтування правом на честь та гідність
• Безпідставні ревнощі, обвинувачення у зраді
• Дискримінація через переконання, віросповідання, походження, статус
• Примушування спостерігати за насильством над іншими людьми чи тваринами
• Погроза позбавити житла або особистого майна

Сексуальне насильство:

• Примушування до небажаних статевих стосунків
• Торкання інтимних частин тіла без згоди
• Змушення до статевого акту з іншою людиною
• Примус до неприйнятних форм сексу, садистських практик
• Нав`язування відвертого стилю одягу або поведінки всупереч твоєму бажанню
• Примушування спостерігати за статевими актами між іншими людьми
• Примушування до участі у створенні чи перегляді порнографічних матеріалів

Економічне насильство:

• Позбавлення їжі та води
• Обмеження доступу чи позбавлення житла
• Пошкодження особистого майна
• Перешкоджання у доступі до необхідних послуг
• Позбавлення власних коштів, інших матеріальних цінностей
• Майновий шантаж
• Заборона працевлаштовуватись, навчатись
• Примушування до жебрацтва
• 7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запроваджено комплексний підхід та визначено систему заходів щодо запобігання та протидії фізичному, психологічному та сексуальному насильству в сім’ї.
• Дія даного Закону, незалежно від факту спільного проживання, поширюється на таких осіб:
  • Подружжя
  • Колишнє подружжя
  • Наречені
  • Мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя)
  • Особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти
  • Особи, які мають спільну дитину (дітей)
  • Батьки (мати, батько) і дитина (діти)
  • Дід (баба) та онук (онука)
  • Прадід (прабаба) та правнук (правнучка)
  • Вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка)
  • Рідні брати і сестри
  • Інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука)
  • Діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими
  • Опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням
  • Прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя
  • Інші родичі, інші особи, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ПЕРСОНАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНИХ ОСІБ ЗА ПРОТИДІЮ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

Методичні матеріали

ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Перелік організацій, до яких можна звернутися за консультацією та допомогою:

Національна «гаряча лінія» з питань запобігання насильству та захисту прав дітей – 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів на всій території України) або 116-123 (безкоштовно для дзвінків з мобільних телефонів)
Правоохоронні органи – 102

Звіт «Сексуальне насильство над дітьми та сексуальна експлуатація дітей в Інтернеті в Україні»

Профілактика суїциду

Людське життя сповнене надій, сподівань, прагнень. На жаль, ніхто не захищений від раптових подій, які здатні перевернути звичайний ритм життя. Нещасні випадки, що трапляються з людьми в побуті і на виробництві можуть призвести до втрати працездатності, обмежити фізичні можливості та кардинально змінити звичний спосіб життя. Завдання суспільства ― не залишити людину наодинці зі своїми проблемами, а надати всю необхідну допомогу для відновлення здоров`я, для полегшення фізичного та морального стану.

Щороку 3 грудня українське суспільство разом з усією світовою спільнотою відзначає Міжнародний день інвалідів, який проголошено Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році. Відзначення цієї дати спрямоване на посилення уваги до проблем людей з обмеженими фізичними можливостями, захисту їх гідності,  прав і благополуччя. Цей день є нагадуванням людству про його обов`язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства. В Україні близько 3 мільйонів людей з інвалідністю. І вони вимагають до себе підвищеної уваги. Ліки, продуктові набори, пільги на медичне обслуговування, пенсії і дотації, спеціально оснащений транспорт – це все потрібно людині з обмеженими можливостями. Але не будемо забувати про головне –  найбільше, чого потребують такі люди – це наша увага та розуміння.

Переймаючись буденними проблемами, ми повинні замислюватись над непростою долею людей з вадами здоров`я і не тільки 3 грудня, а й протягом усього року не забувати про те, що поруч із нами живуть співгромадяни, які потребують нашої допомоги та уваги. У цей день хочеться побажати їм теплих стосунків із близькими, бадьорості духу та міцного здоров`я, і надалі залишатися для нас прикладом безмежних людських можливостей та великої сили волі, що ці можливості породжує, а всім нам побільше душевної щедрості і милосердя, які втілилися б у добрі справи.