⏳✏️ 165-річниця від дня народження Дніпрової Чайки
(справж. – Людмили Олексіївни Василевської-Березіної), української письменниці
Чайка на ім’я Людмила Василевська усе поклала на олтар красного письменства: жіноче щастя, велику родину, власне здоров’я, особистий добробут, а собі залишила самі сподівання на краще. Заподіяти нічого власній самовідданості вона не змогла, бо творчість для Дніпрової Чайки завжди уявлялася яскравим сяючим святом, як сама письменниця визначила, «весіллям».
Упродовж усього життя не етнографічним обрядом залишалася для неї творчість. Навіть народивши трьох дітей, Людмила Василевська не втримала чоловіка. Колись незламний революціонер, затятий українофіл Феофан Василевський через десять років подружнього життя взявся відкрито дорікати дружині, а незрідка й сімейні сварки влаштовував, образливо дошкуляючи Людмилі Олексіївні, мовляв, вона, як ото зозуля, – “більше фольклором, як господарством турбується”. Пара розлучилася, він дістав спокій, а вона, таки потрапивши до списку неблагонадійних, опинилася в Херсонській каторжній в’язниці Головного тюремного управління.
Дніпрова Чайка (справжнє прізвище Людмила Олексіївна Березіна) народилася в селі Карлівка, тепер Зелений Яр на Миколаївщині, у сім’ї священика, де глибоко шанували народну творчість. У 8 років її віддали до монастирської школи в Одесі. Але дівчинка вблагала батьків забрати її звідти. У 1879 році вона закінчила Одеську приватну жіночу гімназію. Потім вчителювала, посилено вивчала українську мову, літературу, зокрема творчість Т. Шевченка.
В умовах, коли самодержавство забороняло викладання рідної мови у школах і вищих учбових закладах, не дозволяло друкувати українські книжки, Дніпрова Чайка стала на захист знедоленого народу, української культури і мови. У 1881 р. стала делегаткою вчительського з’їзду в Херсоні, на якому активно підтримала підсумкову ухвалу про “викладання в школі на рідній мові народу”. Вона написала чимало віршів, оповідань, лібрето дитячих опер. У 1885 році побачили світ її перші вірші „Вісточка” та „Пісня”, надруковані під псевдонімом Дніпрова Чайка. У тому ж році Людмила Березіна переїхала в Херсон до свого чоловіка Феофана Олександровича Василевського, відомого в літературному світі під псевдонімом Софрон Круть, який працює статистиком у губернській земській управі та потрапляє у коло друзів та однодумців. Разом з чоловіком вона займається поширенням творів передових письменників, гнівних віршів Т.Г.Шевченка.
24-річна письменниця бере активну участь у роботі місцевого просвітницького гуртка, організованого земським статистиком О.О.Русовим, який займався етнографією та фольклористикою. У гостинному будинку О.О.Русова, де збиралася передова інтелігенція Херсона, Людмила Олексіївна зустрілася з корифеями української сцени М.Садовським, П.Саксаганським, М.Заньковецькою, І.Карпенком-Карим. Дніпрова Чайка пропагує твори Т. Шевченка, передових російських письменників, за що зазнає переслідування з боку влади. За цих обставин переїздить в с.Королівки на Київщині, продовжує багато і плідно працювати: писати вірші, оповідання, збирати фольклор. У цей період вона знайомиться з М. Лисенком, М. Старицьким, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою.
Наприкінці 1895 року родина Василевських повертається до Херсона. Тут Дніпрова Чайка знову бере активну участь у громадській діяльності. Її дім стає місцем зустрічі місцевих політичних діячів та митців. У 1905 році її заарештовують. Останні роки тяжко хвора письменниця жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем на Київщині. Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 р. в с. Германівці на Київщині, похована у Києві на Байковому кладовищі.
Дніпрова Чайка посіла помітне місце в дитячій літературі, тематично і жанрово розширивши її. Перше прижиттєве зібрання її творів у двох томах побачило світ у 1919-1920 рр. Серед набутків письменниці виділяються оповідання „Краплі-мандрівниці”, „Буряк”, вірші „Осінь”, „Зима”, „Весна”, „Казка про Сонце та його сина”.
Джерело:
https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/dniprova-chayka-vilyna-ptitsya/
